Що означають дні тижня?
Здавалося б, що нового
можна повідати про те, що має сім днів, назви яких відомі й малечі. Однак і
цього разу, я намагалася по крупиночці, по словечку знайти якомога більше
знаного і багатьма нами не знаного про назви днів.
А це те, що знали наші
предки і що відбирали в нас або спотворювали наші недруги й вороги. Коли ми
говоримо слово "тиждень", то, звісно, маємо на увазі проміжок часу в
7 діб із певною назвою кожного окремого дня.
Проте були часи, коли
тиждень складався із 5-ох і навіть 10-ох днів. Поступово декади і 5-денки
змінилися на семиденки, а кажучи давньоруським словом, – седмиці.
То чому дні тижня
мають саме такі назви, які відомі нині? Чи випадкові вони? Чужі ці назви чи
рідні нам, українські?
В українців сучасні
назви днів пов’язані не з небесними світилами, як, напр., у римлян, а більшість
назв днів вказує на їх порядок у тижні, послідовність. Точкою відліку цього
порядку взято неділю.
ПОНЕДІЛОК – день
чоловічий. Його вважали важким днем. Справді ж бо, "по неділі", після
відпочинку, нелегко братися до важкої роботи.
Тому в понеділок не
починали ніякої великої справи, бо його вважали несприятливим, хоча таким був
не завжди, адже мав назву Хорошдень (за прадавніх, ще дохристиянських, часів).
Є й прислів’я:
Понеділок – шевський
празник.
Понеділок і п’ятниця –
важкі дні, вівторок і субота – легкі. У понеділок роботи не починай і в
дорогу не вирушай.
ВІВТОРОК –
"второй", себто 2-ий день після неділі. Чоловічий день. Його вважали
легким днем, сприятливим для початку роботи.
Щасливий день. Мав
древню назву Велесдень, бо був приурочений д.-українському богові Велесові,
трудівникові. Прислів’я:
Вівторок – щасливий
день.
На вівторок бід
зібралось сорок.
СЕРЕДА – жіночий день.
Цього дня дотримувалися посту. Намагались не мити волосся, не розчісувати, не
заплітати кіс, "бо в середи 40 доньок і кожна висмикне пасмо",
"бо волосся перестане рости", "бо голова болітиме",
"бо коса буде поганою".
Не дозволяли і різати полотно
на сорочки та шити або вбиратись у нову сорочку. У дохристиянські часи середа
мала назву Яродень. Сучасна назва, "середа", означає середина тижня.
Багата середа на
приказки і прислів’я про себе:
Воно як трапиться:
коли середа, а коли й п’ятниця.
В середу постила, а
корову вкрала. Гуляла середа, як ще була молода. Знає песик
середу. Не сунься, середо, наперед четверга, бо ще й п’ятниця буде. (Не
сунься, середо, поперед четвера).Середа в нас аж до п’ятниці. Середа – по
коліна борода. Середа та п’ятниця – четверові не укажчиця. Середу
твердо держить, а за чужим дрижить. Скривився, як середа на
п’ятницю.Середа? То хай не ходить наперед четвера. Ще то не біда, що без
риби середа. Як прийшла середа, то й вчепилася біда.
ЧЕТВЕР – "день
чоловічий", сприятливий для різних справ. Заборони стосувалися лише деяких
видів робіт. Не можна нічого садити в землю, бо з’їдять черви.
Сіяли цього дня
капусту, огірки, садили квочку. Подекуди в четвер не мастили: "щоб не було
павуків у хаті", не прали, "бо буде град падати", не снували,
"бо хлопці снуватимуть по селі" (ходитимуть неодруженими).
П’ЯТНИЦЯ – 5-ий день
тижня, "жіночий", пісний. Цього дня не виконували домашніх, особливо
ткацьких, робіт. Не пекли хліба. У п’ятницю після заходу сонця, кажуть, не
можна мити ложок і мисок, бо "вороги будуть тарабанити про тебе язиками,
наче тими ложками".
А ось для чоловічої
роботи цей день вважали легким на почúн. У п’ятницю добре орати, сіяти жито й
овес.
"Проти п’ятниці
сон неодмінно справдиться". І хто йтиме свататись – пощастить: "У
п’ятницю засватається навіть свинячий пастух", казали. Тому й назва цього
дня була – Ладодень на честь бога любові, Лада.
І лише СУБОТА носить
не українську назву (а маємо ж свою!).
З уведенням
християнства названа від чужого слова "сабат", "шабаш", тобто
кінець роботи перед неділею, кінець робочого тижня.
Найважчий день для
роботи. "Субота – не робота: помий, помаж і спати ляж".
Можна почати
прибирання – легше пройде. В суботу краще всього купатись і переодягатись. Одні
вважали останній будній день вдалим для початку роботи і для початку життя:
"Хто народився в суботу – цілий вік буде щасливим".
Інші вважали день
важким, намагалися закінчити будь-яку роботу, "бо будеш 10 субот
закінчувати". Якщо в суботу одружуються ті, що народився цього дня, то
казали, не матимуть дітей.
У суботу змащували
долівку жовтою глиною, готувалися до неділі. Перундень. Так називали суботу
давні українці, бо приурочували давньоукраїнському богові Перунові.
Субота – вся робота.
(Субота – не робота. Субота – не робота, а в неділю нема діла. Субота – не
робота, неділя – не вільна).
Субота – кінчається
робота. Субота – не робота, помий, помаж, та й спати ляж. (У суботу помий,
помаж і спати ляж).
НЕДІЛЯ – від
д.-руського слова "нє дєлать", не робити.
Неділя – "не
робота і не діло". Домашню роботу забороняли: "щоб не було хвороби,
нещастя вдома".
Не можна в неділю
шити, "бо нарве палець". Не можна рубати сокирою. Казали, що
розрубана в неділю ломака, якщо її зберегти, навіть через 7 років обов’язково
спалахне і згорить.