ВПРАВИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
З ІНТЕГРАЦією
УКРАЇНОЗНАВЧОГО КОМПОНЕНТА
6 КЛАС
ВІДОМОСТІ З СИНТАКСИСУ ТА ПУНКТУАЦІЇ.
РЕЧЕННЯ. ЙОГО ГРАМАТИЧНА ОСНОВА.
НАРОДНІ
РЕМЕСЛА
1. Прочитати текст. Знайти в 1 та 3 реченнях
граматичну основу.
Хліборобство
На етнічній території України населення
здавна займалося хліборобством. У давні часи трипільської культури, ще чотири
тисячі років до н.е., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших
видів господарських занять — таких, як мисливство, збиральництво, рибальство,
до певної міри тваринництво. Сприятливі кліматичні умови, погідний ландшафт,
родючі чорноземи спонукали до праці у полі. Минали тисячоліття, відбувалися
переміщення давніх хліборобських племен з місця на місце, і все ж хто б не
оселявся на тій землі — неодмінно відновлював традиції вирощування хлібних
злаків.
2. Прочитати текст. Виписати 10
словосполучень з тексту, вказати головне і залежне слова.
Тваринництво
Тваринництво належить до важливих
господарських занять, які
існували в Україні з давніх-давен. Хліборобство не
могло успішно розвиватись, якби не були приручені тварини,
що забезпечували мешканців нашого краю молочними і м'ясними продуктами,
використовувались як тяглова сила.
Добрий урожай отримували тоді, коли для посіву був якісно
підготовлений грунт. Без
відповідних упряжних знарядь для
ефективного застосування у господарстві тяглової сили цього досягти
неможливо. Найпростіше рало, знайдене
у степовому Подніпров'ї (курган
«Висока могила»), археологи датують
початком II тис. до н.є.
3. Прочитаи
текст. Записати 3 та 4 речення, знайти граматичні основи, вказати чим
виражені підмет і присудок.
Вівчарство
Окремою галуззю тваринництва в Україні
було вівчарство, де протягом тривалого часу формувалися цікаві традиції. Адже овець розводили з давніх-давен, оскільки
вони забезпечували селян найнеобхіднішим: із шкір та вовни виготовляли одяг;
м'ясо і молоко були цінними продуктами харчування; літування в кошарах на рільних
площах сприяло удобрюванню грунту тощо. Вівчарство в українському селянському
господарстві узгоджувалось із усталеним напрямком і основними засадами культури
господарювання. Хліборобські засади господарств на більшості території України
і значною мірою ландшафт зумовлювали особливості випасання худоби в цілому і
овець зокрема. Якщо для великої худоби були характерними вигінний, відгінний, а
навіть змішаний типи (коли корів залишали у селі, а воли і коні стаціонарно
літувались на відповідних пасовищах), то для овець побутувала відгінна форма
випасання і лише у степовій зоні переважала вигінна.
4. Прочитаи
текст. Визначити речення за метою висловлювання.
Бджільництво
Бджільництво належить до найдавніших
занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми
та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск
завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком
при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.
Упродовж
багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких
дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне;
вуликове.
5. Прочитати
текст. Зробити повний синтаксичний розбір 1 речення.
Мисливство
Мисливство в Україні мало давні й міцні
традиції. Питома вага цього заняття в господарській системі, розміри й способи
мисливства склалися історично і залежали від багатьох факторів. Насамперед
цьому сприяли природно-кліматичні та географічні умови: у лісах водилось чимало
дичини — вовки, ведмеді, вепри, олені, борсуки, лисиці, зайці, куниці тощо, а
також нині втрачені тури, дикі коні, зубри, лосі, різноманітне птаство — качки,
гуси, куріпки, дрофи, у ріках — видри та бобри. Полювання переслідувало дві
мети: вберегти господарство від шкідників, а також поповнити запаси харчування
й сировини для домашнього виробництва в умовах натурального господарства.
6. Записати
речення. Підкреслити однорідні члени речення.
Рибальство
Рибальство в Україні було відоме
віддавна. Це підтверджують археологічні знахідки — глиняні та кам'яні грузила
для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської
культури (II—V ст.) та наступних епох (VI—IX ст.). Поширенню рибальства сприяла
велика кількість рік та інших водоймищ, а також прадавня традиція використання
риби у харчуванні.
У період феодалізму вилов риби належав
до панщизняних повинностей кріпаків. Крім того, у деяких районах України селяни
зобов'язані були поставляти своїм поміщикам прядиво для риболовних снастей,
підводи для транспортування риби.
7. Прочитати
текст. Вказати прості та складні речення.
Чумацтво
Одним з найдавніших і найвагоміших
допоміжних занять українців було чумацтво. Початки цього заняття сягають доби
Київської Русі. Так, у «Літописі Руському» згадуються прасоли, що займалися
транспортуванням солі з Прикарпаття. В XIV—XV ст. чумацтво перетворилося на
промисел, тобто стало важливим джерелом заробітку значної частини населення. З
того ж часу в письмових пам'ятках фігурує основний засіб транспорту українських
чумаків — «мажа».Не менш інтенсивно розвиввся даний промисел у наступних
сторіччях, досягши найбільших масштабів
наприкінціXVIII — у першій
половині XIX ст. Тоді чумацтво побутувало майже на всій території сучасної
України.
8. Прочитати
текст. Виділені слова розібрати за будовою.
Писанкарство
Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного
релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів
збереглися перекази, в яких яйце
виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту.
Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення
традицій писанкарства з
євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.
9. Прочитати
текст. Виділені слова розібрати за будовою.
Гончарство
Гончарство — обробка глини та
виготовлення різноманітного кухонного
посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території
України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм,
цікавою оздобленістю.
На ручному гончарному крузі, що з'явився тут у II ст. н.е., з використанням
спеціальної обпалювальної печі —
горна — виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де
гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV—XV ст. на Україні почали
застосовувати досконаліший та продуктивніший
ножний круг.
10. Прочитати
текст. Виписати слова, у яких кількість букв і звуків не співпадають.
Ковальство
Ковальство — обробка металів способом
гарячого кування. На території України сформувалося ще у давньоруський період.
З розвитком обробки металів у XV—XVI ст. від ковальства відокремилися більш
вузькі спеціалізації по виготовленню голок, годинників, ювелірних виробів
(золотарство), котрі зосередилися у містах.
11. Прочитати
текст. Виділені слова записати по складах для переносу.
Золотарство
Золотарство — обробка благородних
металів — золота, срібла та ін. На території України бере свій початок у ремісничому виробництві докиївської доби. У другій половині
XVII— XVIII ст. золотарі широко виготовляли сережки,
персні, каблучки, оклади для ікон
тощо. Осередками золотарства були
здебільшого великі міста — Київ, Чернігів, Харків, Львів, Ніжин, хоча
траплялися золотарі і по селах, особливо на Гуцульщині.
6 КЛАС
ЧАСТИНИ МОВИ.
ІМЕННИК. ПРИКМЕТНИК. ЧИСЛІВНИК.
ЗАЙМЕННИК. ДІЄСЛОВО.
НАРОДНІ
РЕМЕСЛА
12. Прочитати
текст. Виписати іменники назви істот і неістот, загальні і власні назви.
Обробка шкіри
Вичинка шкіри
волів та коней, з якої шили взуття, була відома на Україні під назвою чинбарство
(на Західній Україні — гарбарство), вичинка шкіри овець для одержання овчини
називалася кушнірством. У чинбарстві розрізнялося ще лимарство —
вичинка шкіри-напівфабриката, так званої сириці, яка йшла на виготовлення збруї
та інших господарських виробів. Разом із шевським ремеслом — пошиттям взуття, а
також кожухарством та шапкарством вони складали групу традиційних шкіряних
промислів і ремесел українців.
13. Списати,
визначити рід іменників.
Ткацтво
На Україні льон, коноплі, а також вовну
здавна використовували як ткацьку сировину. Наприкінці XIX — на початку XX ст.
домашнє ткацтво українців, незважаючи на розвиток фабричної промисловості,
являло собою усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які
склалися протягом століть. На початку XX ст. стали застосовувати й нетрадиційні
види сировини: бавовняну та паперову пряжу, а в західних регіонах — металеву
сріблясту нитку — сухозлітку.
14. Списати,
визначити відмінки іменників.
Теслярство
Теслярство — один із найбільш масових
деревообробних промислів; зведення житлових та інших споруд, господарських
будівель тощо. Зрубані дерева обтесували здебільшого вручну різного виду
сокирами й розпилювали на колоди. Уздовж колод знизу долотами видовбували
поздовжні пази, а по кінцях — зарубки. За допомогою простого, але ефективного
знаряддя — драчки — колоди щільно з'єднували у зруб.
15. Прочитати
тест. Виписати іменники, вказати число.
Столярство
Столярство —
вид деревообробного промислу; виготовлення хатнього начиння — лав, ослонів,
скринь, столів, табуреток та стільців, мисників, ліжок, а також віконних рам та
рамок для вуликів, дерев'яних частин борін та плугів тощо.
16. Записати
речення. Вказати відміни іменників.
Плетіння
Плетіння — кустарний промисел по
виготовленню господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної
еластичної сировини. На Україні має багаті й давні традиції, особливо на
Поліссі. Як сировину для плетіння використовували лозу, кору певних дерев,
насамперед молодої липи (лико) та берези (береста, луб), верболоз, хвойну та
дубову скіпку, коріння ялини, сосни тощо. Із дранки — тонких фанероподібних
дощечок, які відщеплювали від товстих колод, ретельно обстругували і
розпарювали у печі, гнули короби для сівби - сіяники. З вужчих і тонших смужок
дранки, дуба, лика плели різноманітні кошелі та кошики. Останні часто робили із
лози з корою (так зване сіре плетіння). Способом плетіння виконували стіни
клунь, хлівів та кошар, живоплоти тощо. З лози та інших матеріалів плели
рибальське знаряддя.
17. Записати
текст. Виділити закінчення іменників.
Бондарство
Бондарство — вид деревообробного
промислу, пов'язаний з виготовленням місткостей — бочок, діжок, барил, цебер
тощо. Порівняно з теслярством та іншими деревообробними промислами бондарство
на Україні поширилося пізніше, проте швидко набуло значного розвитку, особливо
на Поліссі.
18. Прочитати
текст. Виписати прикметники.
Гутництво
Гутництво — виготовлення скла і виробів
з нього. Значного розвитку набуло ще за часів Київської Русі. Районами
найбільшого поширення гутництва на Україні були Чернігівське, Київське і
Волинське Полісся, оскільки для виготовлення скла потрібний поташ, який
добували, спалюючи дерево, а також кварцовий пісок, крейда і вапно, що залягали
на цій території. Починаючи з XVI ст. на Поліссі, а також Слобожанщині,
Поділлі, Буковині, Галичині з'явилася значна кількість невеликих підприємств —
гут, на яких виробляли скло. Ремісники-скляри виготовляли різноманітні сорти
"простого", зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь,
віконне й лампове скло, кухонний, горілчано-винний посуд (пляшки, баклаги,
штофи, чарки, стакани), тарілі й тарілки, вази тощо. Виплавляли скло у
спеціальних печах, що мали декілька вогнетривких сосудів — донниць. Деякі
вироби, особливо фігурний посуд у вигляді ведмедиків, зайців тощо, розписували
олійними фарбами.
19. Записати
текст, поставити прикметники у потрібному відмінку.
Стельмаство
Стельмаство —(деревообробний) промисел, пов'язаний з виготовленням
транспортних засобів — возів і саней, а також коліс, полоззя, дуг тощо. Крім (традиційний) (столярний) інструмента, стельмахи широко
користувалися вже згаданою коловороткою (звичайно при виготовленні округлих
ступиць). Специфіка стельмаства полягала й у тому, що матеріал для гнуття
ободів, дуг, полоззя заздалегідь розпарювали у (спеціальний) приміщенні — парні. Воно являло собою (невеликий) зрубну землянку з подвійними засипаними
піском стінами, піччю, над якою встановлювався чан з водою, димарем, а також
отвором для виходу пари. (Відомий) був і (давніший) різновид парні: так звана (сухий) парня — (неглибокий) яма з вогнищем, що курилося, покрита
дерном, зверху якого клали підібраний для гнуття матеріал.
СІМ’Я,
РОДИНА
20. Прочитати прислів’я. Виписати дієслова.
Брат брата не видасть.
Брат з братом на ведмедя
ходять.
У своєму домі і стіни
допомагають.
В сім’ю, де лад, щастя
дорогу не забуває.
В хорошій сім’ї хороші
діти ростуть.
Дерево тримається
корінням, а людина сім’єю.
Дружна сім’я не знає
печалі.
Материнська молитва з дна
моря дістає.
Мати годує дітей, як
земля людей.
Шануй батьків – не
зіб’єшся з істинного шляху.
Сім’я дає людині путівку
в життя.
Як батьки ставляться до
своїх батьків, так і діти ставитимуться до них.
Як матір покинеш, то й
сам загинеш.
Яблучко від яблуні
недалеко відкотиться.
ТРАДИЦІЇ, ОБРЯДИ, ЗВИЧАЇ
21. Прочитати текст. Виписати сполучення
іменників з прикметниками.
Звичаї
українського народу передусім пов’язані з традиційним світоглядом, який
складався протягом багатьох століть і зберіг чимало ознак дохристиянських
вірувань. Обряди поділяють на два основних типи: сімейні та календарні. Сімейна
обрядовість освячувала перехідні або етапні моменти в житті людини, а
календарна – у житті природи або трудовій діяльності людей. Кожне традиційне
свято і кожний обряд тісно пов'язувалися з народними віруваннями та повір'ями.
22. Записати речення. Визначити
час та перехідність дієслів.
Родильні обряди, що супроводжували народження дитини,
ретельно обставлялися магічними діями та обереговими знаками, бо таїнство появи
на світ належало до особливо делікатних сфер. Приймаючи роди, повивальна бабка
намагалася прищепити дитині необхідні риси характеру. Аби дитина росла
здоровою, під час купання використовували освячені трави та квіти (свячене
зілля); у купіль дівчинки додавали меду, а іноді й молока («щоб гарною була»),
хлопчикам клали корінь дивосилу («щоб сильними були») або сокиру («щоб уміли
майструвати»). Кожен, хто приходив до хати під час ритуалу, мав кинути у купіль
монету «на щастя».
23. Прочитати текст. Виписати
дієслова, вказати особу (де це можливо).
Весілля в середовищі українців було справжньім
драматичним дійством, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми,
набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання, коли
представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Бували випадки,
коли дівчина не давала згоди на одруження. Тоді вона повертала старостам
принесений ними хліб, а молодому «дарувала» гарбуза чи макогона.
Невдовзі після цього влаштовували заручини, які
починалися з церемонії посаду – у висловленні молодими взаємної згоди на шлюб
та в його освяченні двома родами. Символами єднання були рушник та хліб.
Молодих виводили на посад, старший староста накривав рушником хліб, що лежав на
столі, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев'язував їх
рушником. Після цього молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх
присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками.
Між заручинами та весіллям відбувалася підготовка до
торжества, обставлена низкою обрядів. Основними тут були дівич-вечір (або
барвінкові обряди), бгання короваю та запросини. Дівич-вечір влаштовували
напередодні весілля як символ прощання з самотнім життям і робили це окремо в
оселях молодої та молодого.
Поки молодий та молода збирали свої дружини,
коровайниці – заміжні й добропорядні жінки – готували коровай та весільне
печиво (теремок, шишки, калачики, полюбовники). Головним весільним хлібом в
українському весіллі був коровай.
Найдраматичнішим моментом весілля
був обряд покривання, що символізував перехід молодої до громади жінок та під
владу чоловіка – після цього розпочиналися загальні веселощі. Архаїчний
обряд покривання на Гуцульщині. Там під кінець вечері молоду кликали до комори,
при цьому музики грали сумну мелодію. Як тільки молодий чув звуки скрипки, він
забігав до комори і зубами перекушував мотузочок, який тримав металеві прикраси
в косах молодої; тоді й розсипався весь пишний головний убір гуцульської
княгині. Відтепер вона мала заплітати дві коси, закручувати їх у кружок на
голові, вдягати очіпок, а зверху вив'язувати перемітку чи хустку.
Важливою складовою весільної обрядовості досі
залишається вінчання – церковне освячення шлюбу.
24. Прочитати текст. Виписати
дієслова, вказати їх час.
Поховально-поминальні ритуали спрямовувалися як на
забезпечення незворотного переходу душі небіжчика у світ предків, так і на
охорону живих від шкідливого впливу духу померлого. Ці обряди складалися з
похорону та поминок.
Коли вмирала людина, про це оповіщали всіх родичів та
односельців. З цією метою на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі
хустки або перемітки. Серед верховинців було прийнято розкладати перед хатою
покійного велике вогнище та сурмити у трембіти.
Особливо делікатно ставилися до душі померлого:
заборонялося пити воду в хаті небіжчика, адже її могла пити душа; коли хтось
хотів сісти на лаву, мусив подмухати на неї, аби не розчавити душу покійного.
Особливою магічністю позначалося винесення труни з
небіжчиком, оскільки це пов'язувалося з захистом родини та господарства від
його шкідливого впливу. Намагаючись перешкодити померлому відшукати дорогу додому,
його виносили ногами вперед переважно через задні двері, тричі постукавши
труною об поріг хати, щоб покійник попрощався з пращурами і більше не
повертався. Як тільки труну виносили з хати, на тому місці, де вона стояла,
розбивали новий горщик (символ оновлення життя), а шлях, яким виносили труну,
посипали житом та ячменем, аби в домі більше ніхто не вмирав.
Українці суворо дотримувалися напівцерковного звичаю
печатати могилу, якого не знають інші народи. Священик під церковні співи
позначав лопатою хрест над могилою, а потім навхрест кидав на труну землю.
По закінченні похорону для всіх присутніх улаштовували
трапезу, обов'язковою стравою на якій було коливо — варена пшениця з медом.
Одразу після трапези було прийнято ставити на вікно склянку горілки та окраєць
хліба, призначені для духу покійного: адже він, за повір'ям, повертався додому
протягом дев'яти днів. Наступного дня на могилу несли сніданок («будили
покійного»). Цим завершувався похорон, і цим же розпочиналися поминки.
Відзначення окремих поминальних днів пов'язується з
народними світоглядними уявленнями про життя та смерть. Отож, вважалося, що на
третій день тіло покидає душа, на дев'ятий — дух, на сороковий же день тіло
перестає існувати.
КАЛЕНДАРНІ
СВЯТА Й ОБРЯДИ
25. Списати речення, записати
числа словами.
Зимовий цикл народної календарної
обрядовості українців починається з Коляди, що відзначається напередодні Різдва
(7 січня) і закінчується Водохрещею (19 січня). Загалом зимовий цикл
включає такі свята: Коляду (або Свят-вечір); Свято народження сонця (або Різдво
Христове); Старий Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохрещу (або
Богоявлення), Стрітення та Обрітення.
26. Списати речення, записати
числа словами.
Україна – держава з давньою і багатою
культурою хліборобства. Зерно тут почали вирощувати ще з часів неоліту – VI-IV
тисячоліття до н. е. У 1848 році, перебуваючи в Україні, французький письменник
Оноре де Бальзак у листі до пані Ширковичевої писав: «…як ви приїдете на
Україну, в цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів приготовлення хліба».
Українське
селянство вміло і ростити хліб і випікати смачні паляниці, мало для цього і
родючі землі. За даними Бойка О. Д., в Україні забезпеченість
ріллею у розрахунку на одного жителя становить 0,75 га, тоді як у Великобританії
– 0,12 га, у Німеччині – 0,20 га, у середньому в Європі – 0,26 га, у світі –
0,29 га
27. Записати речення. Підкреслити
займенники, вказати розряд.
Вечір напередодні Різдва (Коляда, Свят-вечір)
називався ще багатою кутею. До нього ретельно готувалися: розтоплювали піч 12
полінами, що висушувалися 12 днів, пекли й варили 12 ритуальних страв, головні
з яких – різдвяна кутя (страва з пшениці, меду, маку та горіхів) та узвар
(компот із сухофруктів). Під вечір до хати вносили дідуха – обжинкового снопа. Вважалося,
що він, як і всі інші хатні речі, набуває чудодійної сили і приносить щастя та
успішну працю. По вечері дітей виряджали до родичів і близьких з дарунками й
кутею, аби поминути душі померлих.
Починаючи від Свят-вечора і аж до Водохрещі колядували
та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім
домочадцям.
28. Прочитати речення.Знайти
дієслова, записати їх в початковій формі (інфінітив).
Весняний цикл календарних свят та
обрядів у середовищі українців мав особливе значення, бо пов'язувався з
найважливішою життєвою справою – закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за
допомогою обрядів та ритуально-магічних дій намагалися всіляко прискорити
прихід весни, тепла, дощу. Цей період — іще й пробудження природи та людських
почуттів. Тому весняна обрядовість спрямовувалася на розваги молоді, ворожіння,
оберегові дії. Своєрідною емблемою весняної обрядовості в Україні були
високопоетичні народні співи — веснянки, що пронизували не одне свято та
обрядове дійство.
29. Прочитати речення. Виписати
дієслова у два стовпчика: доконаного і недоконаного виду.
Головним весняним святом у народі завжди вважався
Великдень – свято, котре пізніше християнська церква встановила як Воскресіння
Христове. Воно досить органічно поєднувало давні язичницькі ритуали та церковні
обряди. Великдень – це цілий обрядовий цикл, який включає такі основні
компоненти: Страсний тиждень, що у свою чергу поділявся на Вербну неділю і
Чистий четвер; Великдень (Паска) та Світлий (Великодній) тиждень, до якого
входили радуниця (шанування предків) і Світлий (Волочильний) понеділок. У
Вербну неділю освячували в церкві лозини верби, якими потім шмагали домочадців
та худобу. На Великдень освячуються заздалегідь приготовані паски (святковий
хліб) та писанки (великодні яйця).
30. Прочитати речення. Виписати
дієслова, вказати дієвідміну.
Найрізноманітнішим є літній
обрядовий цикл, котрий тривав від русалій (кінець травня) аж до Головосіки
(початок вересня). Він включає такі свята: русалії, Зелені свята (Трійцю),
Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Іллів
день, Пантелеймона Цілителя, Спаса, а також нині призабуті свята – богів Лада,
Ярила, Громові свята та ін.
Ключовими в літньому обрядовому циклі були два
поняття: вода і рослини. Особливою поетичністю та чарівністю визначаються
купальські свята. Існувало повір'я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона
розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються
заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Тому в ніч на
Купала сміливі шукали в лісі квіт папороті, дівчата ворожили на вінках, молодь
над водою запалювала вогні і стрибала через них: купальські вогні та купальська
вода мали цілющу та очищувальну силу.
31. Прочитати речення. Виписати
дієслова, зробити словотвірний розбір виділених дієслів.
Осінній цикл календарних свят не становить цілісної
системи, а ввібрав окремі звичаї та
обряди. Їх загальний характер визначався станом
засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи
форми вечорниць.
Розпочинається осінній
цикл із свята Семена, котре колись збігалося з новим церковним роком, і включає
такі свята та обряди: Семена, Покрови, св. Димитрія, Кузьми та Дем'яна,
Введення, Катерини, св. Георгія, Андрія, св. Варвари та св. Миколи.
Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови
починалися весілля. Інші свята осіннього циклу також були пов'язані з
одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, Катерини і
Андрія, причому «арсенал» цих ворожінь був надзвичайно різноманітний.
7 КЛАС
ДІЄПРИКМЕТНИК
32. Прочитати,
виписати дієприкметники. Вказати рід, число і відмінок.
ХРЕЩЕННЯ
(Водохрещі, Водохреща, Ордань, Ардан, Йордан) - народний варіант християнського
свята Богоявлення. Відзначалося 6 січня за ст. ст. і знаменувало собою
закінчення дванадцятиденного періоду святок. Xрещення увібрало в себе багато язичницьких
і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов'язані
з водою.
Вечір напередодні Xрещення (друга кутя,
голодний Свят-вечір, голодна кутя) немовби повторював обряд багатої куті, але в
дещо скороченому вигляді. Весь день 5 січня дотримувалися суворого посту.
Надвечір шли до церкви, де відбувалася святкова служба, що завершувалась
освяченням води. Принісши в глечику або пляшці свячену воду додому, господар
кропив нею всіх членів сім'ї, хату, подвір'я, криницю, сільськогосподарський
реманент, свійських тварин. Аби залякати нечисту силу, було прийнято курити
ладан чи пахуче зілля, малювати крейдою або олівцем хрести на хатньому начинні,
дверях, господарських будівлях. Гуцули ж розпускали вівсяний сніп, занесений в
хату ще на початку святок. З нього робили перевесла, якими господар обв'язував
кожне фруктове дерево в садку, аби родили так рясно, як овес. Після виконання
деяких ритуалів різдвяного Свят-вечора та після урочистої трапези проганяли
кутю – тобто виходили з хати і зчиняли галас, б'ючи макогоном або поліном по
парканах, пустих цебрах тощо.
Саме свято Xрещення відбувалося на річці або біля струмка; в
місцевостях, бідних на воду, збиралися коло криниці. Напередодні на льоду річки
вирубували великий хрест, пробивали ополонки, з льоду й снігу робили одне або
кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом.
Кульмінаційний момент свята – занурення священиком хреста у воду, після
чого вона вважалася освяченою. Цей акт у багатьох місцевостях супроводжувався
стріляниною з рушниць та запуском голубів.
Освяченій воді приписувались чудодійні властивості, її давали зуроченим
дітям, людям, що помирали, хворим тваринам, особливо цінували її пасічники. До
крижаної купелі вдавалися хворі, а іноді й ряджені щедрувальники, змиваючи в
такий спосіб “скверну бісівських масок".
За давньою традицією на Хрещення в селах і містах України (особливо
Лівобережної) влаштову-вались катання на святково прикрашених конях та кулачні
бої.
33. Прочитати,
знайти дієприкметникові звороти.
ПИСАНКИ (крашанки, галунки) – фарбовані
або орнаментовані курячі яйця Здавна використовувались як обрядові атрибути,
оскільки яйце вважалося символом життя. Виготовлення писанок пов'язувалося з
дохристиянськими традиціями зустрічі весни, пізніше – з Великоднем. Поступово
втративши своє релігійно-магічне вмотивування, звичай набув суто естетичного
значення.
Писанка – яскравий взірець традиційної художньої творчості. Кожний
етнографічний регіон України (Поділля, Полісся, Закарпаття, Гуцульщина та ін.)
має специфічні орнаментальні мотиви писанок і кольорову гаму їх прикрашення.
ПРИСЛІВНИК
СІМ'Я, РОДИНА
34. Випишіть прислівники, утворіть вищий і найвищий ступені порівняння.
В гостях добре, а вдома
краще.
У дружній родині і в
холод тепло.
Скрізь добре, але вдома
краще.
Хоч тісно, так краще
разом.
35. Записати
вірш, визначити синтаксичну роль прислівників.
Вдома
На вулиці
дощ безперервний,
А вдома
тепло і світло.
І можна на бурі
зливи
Спокійно
дивитися крізь скло.
Тут можна
сховатися від спеки,
Врятуватися
від морозного дня.
Гарне місце
рідне -
Додому так і
тягне мене.
ПРИЙМЕННИК
СВЯТА
Й ОБРЯДИ КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛУ
36. Прочитати, виписати прийменники, пояснити їх
правопис.
СВЯТ-ВЕЧІР (багата кутя, вілія, коляда) – вечір 24 грудня за ст. ст.
напередодні Різдва. З ним було пов'язано багато звичаїв і обрядів.
24 грудня нічого не їли до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небі
(вірили, цю саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової
вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За
уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували
чудодійної сили.
На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з
кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому
господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їх високу несучість
наступного року. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку
й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння.
Широко побутував звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або
вівса (дідух, колідник, коляду). Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі,
що символізувало успішну працю в наступному аграрному сезоні. На Свят-вечір
робили деякі прогнози й ворожили. Зокрема вважалося, що зоряна ніч перед
Різдвом обіцяла врожайний рік. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало
верховаті стоги. За довжиною стеблини, соломи, яку виймали з-під святкової
скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий.
До Свят-вечора готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12),
використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних.
Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте
обрядове дійство. Обов'язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном
у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували
також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів,
відьом, чарівників та ін. Існувало й повір'я, що той, хто спить у ніч перед
Різдвом, проспить царство небесне.
На Свят-вечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для
перших залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх).
До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі
дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало
спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили
вечерю, частували, обдаровували гостинцями.
8 КЛАС
ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ.
37. Прочитати,
виписати речення з однорідними членами, визначити їх синтаксичну роль.
КОЛЯДУВАННЯ – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із
виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул
(віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я
кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю,
достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала
магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на
новорічні святки, мали стати реальністю.
Колядування є позацерковним звичаєм, однак із часом він був частково
християнізований. Тому в тематиці колядок представлені як релігійні, так і
світські мотиви – мирної хліборобської праці, козацьких військових походів,
громадського та сімейного побуту тощо.
Звичай колядування, як і щедрування, відігравав важливу роль у розвитку
народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами
(співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими,
старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть
змісту. Дитяче колядування мало спрощену форму – в основному це прохання винагороди.
Гуртувалися колядники за територіальним принципом – по окремих вулицях
або кутках. Обов'язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та
міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики
й танцюристи.
У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На
Східній Україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на Західній – із
ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної
народної драми, розігрували театралізовані сценки з масками дохристиянського
походження.
38. Прочитати,
виписати речення з однорідними членами, визначити їх синтаксичну роль.
ЗІРКА - традиційний атрибут різдвяного обряду колядування. Пов'язаний з
євангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провістила
“віфліємська зоря”. Вигоговляли зірку, як правило, із звичайного решета, до
якого прилагоджували “роги” (5, 6, 9, 10 чи 12) та обклеювали різнокольоровим
промасленим папером, прикрашали фольгою, стрічками й китицями. До бокових
стінок зірки часто кріпили картинки на релігійні сюжети, а всередину вставляли
свічку, утворюючи щось на зразок чарівного ліхтаря. Подекуди робили так, щоб
зірка могла обертатися навколо своєї осі.
39. Прочитати,
виписати речення з однорідними членами, визначити їх синтаксичну роль.
КОЗА – театралізований обряд-гра з
масками, що мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар.
Названий за головним персонажем – парубком, перевдягненим козою (вивернутий
кожух і дерев'яний макет голови тварини). Центральним моментом ритуального
дійства був танець Кози, її “вмирання” і “воскресіння”, що символізували
циклічний круговорот часу, прихід нового року. Землеробська спрямованість
обряду яскраво розкривається у супровідній пісні:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою, там жито копою,
Де коза рогом, там жито стогом.
Із плином часу обряд утратив свою
первісну магічну функцію і трансформувався в народну пародійно-гумористичну
виставу. Крім центральної зооморфної маски, в ній діяло багато побутових
персонажів: Дід, Баба, Лікар, Жандарм, Єврей, Циган, Турок, Гончар, Юрист та
ін.
40. Прочитати,
виписати речення з однорідними членами, визначити їх синтаксичну роль.
ВЕРТЕП (топка, бетлегем, стаєнка,
каплиця) – популярний у XVII–XIX ст. пересувний ляльковий театр, з яким
виступали на ярмарках, міських та сільських майданам, а частіше ходили по хатах
у святкові дні. Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки та
"мандрівні дяки”, пізніше – мандрівні групи артистів. На відміну від
Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у
східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із
демократичною театрально-видовищною культурою.
Вертеп, з яким ходили колядувати на Західній Україні, був невеликий за розмірами
і нескладний за виконанням. Своєю формою він нагадував селянську хату або
церкву. Його обклеювали різнокольоровим папером, оздоблювали малюнками й
образками відповідного змісту. Всередині скриньки встановлювалися примітивні
ляльки або ж просто різдвяні листівки зі статичними євангельськими сюжетами.
Існували й більш ускладнені моделі: ляльки кріпилися на диску, що обертався,
створюючи ілюзію оживлення фігур.
На Східній Україні з вертепом колядували рідше. Тут він виступає як
справжній театр ляльок, досить складний за конструкцією, що обслуговувався
справжніми професіоналами. Двоповерхові, гарно оздоблені, такі вертепи були
справжнім досягненням народного мистецтва. Кожний поверх мав своє призначення:
на першому ставили побутово-пародійні сценки, інтермедії світського характеру,
на другому ж розігрували сюжети різдвяною євангельського циклу (народження
Христа, нищення немовлят за наказом Ірода, прихід волхвів з дарами тощо).
Найбільшу симпатію у глядачів викликали імпровізовані побутові сценки, в яких
позитивними персонажами виступали Козак-запорожець, Солдат (Москаль) і Селянин,
висміювались пани, зажерливі попи, корчмарі та ін. Вертепне дійство
супроводжувалося танцями та піснями.
Поруч із ляльковим побутував і "живий" вертеп – специфічний фольклорний
театр костюмованих виконавців, відомий під різними назвами "Іроди",
"Героди", “Королі”, "Ангели", “Пастирі" тощо.
41. Прочитати, виписати речення з однорідними членами,
визначити їх синтаксичну роль.
"МАЛАНКА" ("Меланка") – традиціиний новорічний обряд
із використанням масок. Назвою він зобов'язаний св. Меланії, день якої за
церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за ст. ст. Ще у
недалекому минулому обряд "Маланка" був поширений на значній
території України.
За давньою традицією роль головного обрядовою персонажа – Маланки – грав
хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували
парубки. Лише подекуди меланкували й дівчата.
Обряд, що проходив від аграрно-магічних звичаїв давніх слов'ян, у XIX
ст. трансформувався у громадську святкову забаву, своєрідний сільський
карнавал, у якому важливе місце займали шлюбні мотиви. Масковані учасники
новорічної процесії розігрували кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображувала
господиню, що все робить недоладно: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує
глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо. У деяких селах
Буковини й Прикарпаття виконували колективний загальносільський танець за
участю ряджених влаштовували ігри біля громадського вогнища, ритуальну боротьбу
масок, колективну трапезу.
Традиційні карнавальні образи Маланки включали маски тварин – Кози,
Ведмедя, Журавля, Бика, Коня, маски Діда і Баби, а також багатьох інших
персонажів.
42. Прочитати, виписати речення з однорідними членами,
визначити їх синтаксичну роль.
ЩЕДРУВАННЯ – давній звичай новорічних обходів,
під час яких групи щєдрувальників (переважно молоді) піснями славили
господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду.
Щедрування супроводжувалося магічними діями, музикою, танцями, пантомімою,
обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень – щедрівок (різновид
колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині,
були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.
На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі
вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем
народної художньої творчості. Таким він зберігся й до сьогодні.
43. Прочитати,
виписати речення з однорідними членами, визначити їх синтаксичну роль.
ЗАСІВАННЯ (посипання) –
давньослов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти,
переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні
зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке
розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом, наприклад:
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Всяка пашниця,
Зверху
колосиста,
Зі споду
корениста.
Будьте з святом
здорові,
З Новим роком!
Посипальників, що ходили невеличкими групами
приймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все
сідало або шоб свати сідали (так казали там де були незаміжні дівчата). Нерідко
хлопчаки наслідували квоктання курей, а їх, жартуючи, смикали за чуба або за
вуха, щоб курчата були чубаті, вухаті й волохаті. У деяких місцевостях перший
засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від
Різдва.
Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників
яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, часто давали й дрібні гроші.
Зерно що вони розкидали по хаті, господиня збирала і давала куркам, аби краще
неслися.
ЗВЕРТАННЯ
ГОНЧАРСТВО
44. Записати речення. Визначити звертання та
їх синтаксичну роль в реченні.
Помірковане підсоння твоє, Україно! Твоя
чудова природа та бурхлива героїчна історія сформували поетичну й героїчну душу
народу, що знайшло відображення у безмежно-багатій, розмаїтій творчості —
гончарстві.
Гончарі! Ви — посередники між світом живих і мертвих.
Гончарю! Ти — славний чарівник!
45. Виписати з поданих речень звертання, визначити, якими частинами
мови їх виражено.
Твоє
життя, славний гончарю, то цікава сторінка нашої матеріальної і духовної
культури, традицій, народної етики та моралі. Народні майстри! Від роду до роду
ви тримаєтеся батьківських заповітів, свято оберігаєте і примножуєте таємниці
стародавнього гончарського ремесла.
Опішне!
Ти кликало до себе моє серце і душу. На твоїх крутих схилах ярів буяли сади, в
яких дозрівали пресмачні яблука та сливи.
9 КЛАС
СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ
46. Прочитати,
знайти складносурядні речення, накреслити схеми.
Українські звичай та обряди. У епіцентрі
- Баштанський район.
КУЛАЧНІ БОЇ – народна ритуалізована
розвага, відома ще з дохристиянських часів. На Лівобережжі ця традиція тривала
аж до XX ст.
Кулачні бої звичайно проходили зимою на льоду річок, ставків, озер,
нерідко там, де відбувався обряд водосвяття. Сходилися чоловіки з двох сусідніх
сіл або хуторів, у великих селах, як і в містах, бої йшли між предсіавниками
вулиць чи кутків. Іноді міщани билися з купцями, ремісники з семінаристами
тощо.
Кулачні бійці дотримувалися певних правил. Спочатку чубарилися діти,
після них показували свою відвагу й спритність парубки, і лише потім включалися
у боротьбу дорослі чоловіки. Неписаний закон не дозволяв бити лежачого або бити
з-за спини, ті, що виходили з гри, сідали на лід або відбігали вбік. Переможцем
вважалася та сторона, якій вдавалося витіснити суперників з поля бою (справою
престижу було відвоювати місце біля орданського хреста) або змусити їх до
втечі. Іноді відступаючих переслідували аж до їхнього села і там знімали з
церкви дзвін, це вважалося великою образою для громади, якій доводилося
сплачувати викуп. Кращі кулачні бійці користувалися в народі великою повагою.
СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ
47. Прочитати,
пояснити розділові знаки в складнопідрядному реченні.
БЛАГОВІЩЕННЯ – важлива віха землеробського
календаря українців. До цьою свята (25 березня за ст. ст.) лелеки звичайно
прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення
відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними
уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи.
Раніше ж "турбувати землю” вважалося великим гріхом.
Зі святом Благовіщення перегукується свято Здвиження (Воздвиження
Чесного Хреста, 14 вересня за ст. ст.), коли, за повір'ями, всі гади ховалися
під землю, а птахи відлітали у вирій.
48. Прочитати, накреслити схеми складнопідрядних речень.
ВЕЛИКДЕНЬ (Паска) - найзначніше християнське свято на честь воскресіння
Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного
місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи.
У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи
язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування
яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні
обряди тощо.
За тиждень до Великодня, у вербну (лозову) неділю, з церкви приносили
освячену вербу й шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу; пізніше цією гілкою
перший раз виганяли корову в череду. Від вербної неділі починали активну
підготовку до Великодня: варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки,
начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну
паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна
господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести
на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. Давнє коріння
має звичай запалювання великодніх багать, які розкладали на пагорбах чи біля
церкви у ніч із суботи на неділю.
Великоднє гуляння, на яке сходилося все село, за традицією відбувалося
на подвір'ї коло церкви – цвинтарі. На Західній Україні та Поділлі ці гуляння
називались гаївками, гагілками, ягілками (від місцевих назв весняних пісень і
хороводів). Протягом трьох днів свята усім парафіянам дозволялося дзвонити у
церковні дзвони. Вважалося, що вони відлякують нечисту силу і сприяють тому,
щоб гречка уродила.
Багатим був репертуар традиційних великодніх ігор. Діти залюбки грали у
цоканьє – биття яєць. той, кому вдавалося розбити яйце суперника, забирав його
собі. Парубочі ігри (бити лупака, піп, чорт, харлай, шила бити, кашу варити,
довгої лози та ін.) являли собою змагання у спритності, швидкості й силі. У
дівочих іграх (шум, жельман, кострубонька, мак, кривий танець, вербова дощечка
та ін.) випробовувалися художні здібності учасниць – вміння танцювати, співати,
перевтілюватися у певний образ. Недарма великодні ігрища вважалися справжніми
ярмарками наречених.
49. Прочитати,
зробити синтаксичний розбір складнопідрядного речення.
КУПАЛА (Івана Купала) – давньо-слов'янське свято літнього сонцестояння.
Відзначалося 24 червня за ст. ст. у період підготовки до збору врожаю. Первісне
Ку-палою, очевидно, називали ляльку або опудало, яких купали – топили у воді,
заривали у землю, спалювали. Назва ж Івана Купала походить від народного
наймення Іоанна Хрестителя, вшануванням якого православна церква намагалася
подолати дохристиянські традиції.
Серед українців купала відзначала переважно молодь у купальську
(івашвську) ніч. Свято поєднувало елементи культу Сонця, аграрної магії,
очисних та еротичних обрядів Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу
на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити ці купальські вогні доручали
дідам, які повинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом новий
вогонь. Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих
чарів, безплідності. Виходячи з того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через
вогонь, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє, ранній чи пізній шлюб.
Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як символ Сонця та вода –
ці стихії порівнювалися з братом і сестрою.
Центральне місце у святі займало ритуальне деревце – марена (купайлиця,
купайло, гільце). Рубали його хлопці, а прикрашали дівчата – живими та штучними
квітами, ягодами, стрічками тощо. Навколо марени водили хороводи, співали пісні
про кохання, сватання, майбутній шлюб. Тут же відбувалося своєрідне ігрове
суперництво між дівчатами і парубками: останні намагалися будь-що відібрати у
дівчат деревце і поламати його. Щоб хлопці попекли руки, у деяких селах Поділля
виготовляли спеціальній дублікат ритуального дерева з будяків, терну чи
кропиви. При цьому обидві сторони обмінювалися ущипливими жартами і пісенними
докорами.
Купальському дереву надавалося й аграрно-магічного значення. У багатьох
місцевостях його купали у воді, а потім розламували так, щоб кожній дівчині
дісталась гілочка. Шматочки марени несли на городи (щоб краще в'язалися
огірки), затикали під стріху (щоб багатство велося), кидали у річку (щоб дощ
пішов).
Купальську ніч вважали чарівною, коли пробуджувалася нечиста сила.
Звідси – широко розповсюджені дівочі ворожіння на вінках, численні обряди і
магічні прийоми, за допомогою яких застерігались від відьом. Вірили, що трави,
зібрані на Купалу, мають особливо цілющі властивості. Багато повір'їв було
пов'язано з квіткою папороті.
50. Прочитати,
встановити відношення між частинами складного речення з різними видами зв’язку.
МАКОВІЯ – спрощена українська назва церковного свята святих мучеників
Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.) Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям
святили садові квіти і головки маку, як і на Різдво використовувались для
приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Традиційні першосерпневі
букети на Поділлі називалися маковійками. Звичайно їх носили до церкви
дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде
неврожайний.
Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як помічне зілля.
Якщо захворювала якась свійська тварина, її годували засушеними квітами,
скурювали, поїли відварами із трав. Освячений у церкві мак, особливо дикий
(видюк), використовували для охорони житла, худоби, двору від усякої нечистої
сили.
У деяких селах Київщини на Маковія встановлювали високі хрести,
прикрашаючи їх квітами й головками маку, а зверху прикріплювали гарбузову маску
з запаленою свічкою всередині, що нагадувало людський череп. Протягом усієї
ночі хлопці та дівчата співали й танцювали, оберігаючи свій маковіївський хрест
від сусідів-однолітків з інших вулиць чи кутків, які намагалися його викрасти
або зламати.
51. Прочитати,
виконати повний синтаксичний розбір
складного речення з різними видами зв’язку.
СПАСА – свято православної церкви, встановлене на честь Преображення
Господнього (19 серпня за ст. ст.). Цей день був немовби апофеозом радості
селянина з плодів своєї діяльності. За традицією святили яблука, груші, мед,
колачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного
пирогами та фруктами, особливо дітей і старців. Великим гріхом вважалося їсти
яблука і груші до Спаса. Цієї заборони особливо суворо дотримувалися батьки, що
втратили дітей, та діти, в яких померли батьки.
На Спаса разом із фруктами й медом до церкви несли великі оберемки трав,
квітів, городніх рослин. Кожний вид освяченого зілля мав своє призначення.
Васильками лікувалися від падучої, запою, внутрішнього жару, з них робили
підстилку в труні, подушечку для небіжчика, вінки для померлих дівчат. Відвар
сон-трави пили від безсоння тощо. За народною прикметою, на Спаса літо
зустрічається з осінню. Цієї пори у природі вже відчувалися перші ознаки
майбутніх холодів, тому й казали: Прийшов Спас, готуй рукавиці про запас.
52. Прочитати,
виконати повний синтаксичний розбір
складного речення з різними видами зв’язку.
ПОКРОВИ – християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у
Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Серед
українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда
набула особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою)
вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою
урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св.
Покрови.
У селянському побуті за станом погоди на Покрову намагалися передбачити
характер майбутньої зими: Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже
холодна і з хуртовинами, якщо з півдня – то тепла. Казали також, що Покрова
покриває або листом, або снігом. До початку жовтня звичайно закінчували сівбу
озимих. У цей час розпочиналася пора весіль, яка тривала два тижні до
Пилипівського посту. Дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, молилися:
Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку.
БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
ХЛІБ
53. Прочитати,
переробити прості речення на безсполучникові речення
Xліб здавна є символом добробуту та
гостинності. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як до
священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали
птиці чи худобі. За гріх вважалося недоїсти шматок хліба, а якщо такий шматок
падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.
РОЗВИТОК ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ
54. Прочитати, написати стислий переказ тексту
«Самобутній національний одяг»
Наш народ має і душу, і характер, і
зовнішність. Його душа – то пісня, його характер – то танок, а от зовнішність –
то самобутній національний одяг.
Традиційні та
найбільше поширені форми українського костюма, які зараз згадуються як
національні, були сформовані у ХІХ ст.. Узагальнивши, можна
виділити основні його елементи, притаманні для всієї території України.
Отож, для українського вбрання
характерні:
Сорочка — вважається найдавнішою
складовою жіночого та чоловічого костюму. Ще в часи Київської Русі вона була як
натільною, так і частиною верхнього одягу. Сорочка могла бути полотняною або
суконною. Чоловічі сорочки були коротші, схожі на туніки. Жіночі – обов'язково
мали вишитий край.
Плахта — елемент святкового жіночого
костюму, могла бути частково зшитою. Притаманна вона більше жіночому костюму
Середнього та Нижнього Подніпров'я, хоча побутувала і в інших регіонах. На
плахту йшла найбільша кількість домотканого полотна – близько 4 м! Плахта була
дуже барвистою переважно в клітинку, могла вишиватися вовною або шовком.
Пояс-крайка —
шився з домотканої тканини, часто оформлявся вишивкою, слугував засобом
тримання одягу, тобто його обов'язковим елементом, але разом з тим, був ще й
гарною прикрасою.
Запаска (опинка, обгортка, дерга) —
належить до незшитого стегнового жіночого одягу. Два шматка однотонного,
товстого, неваляного полотна. Спочатку на жіночий стан пов’язували її задню
частину, а потім кріпили передню (попередницю). Попередниця могла бути
прикрашена орнаментом. Запаска носилася на роботу і була поширена практично на
всіх українських теренах, але мала регіональні ознаки.
Спідниця
(андарак, літник) – поясний одяг для жінок, перважно червоних відтінків, виготовлений
з вовняної або напіввовняної домотканої тканини. Понизу була
прикрашена вишивкою. Складалася з кількох пілок (3-4), причому притичка
(передня пілка) – могла бути з іншої тканини і мати інший малюнок.
Керсетка — жіноча безрукавка, яка шилась
із фабричної тканини. Вона мала різні варіанти довжини, різні пропорції, та
оздоблення. Побутувала здебільшого у Наддніпрянщині та частково у Південній
Україні. Могла підперізуватися поясом.
Намисто (коралі та бурштин) — жіноча
нагрудна прикраса, поширена на всій території. Яка доповнювалась дукачем –
металевою монетою, яка займала центральне місце у намисті. Кількість разків
намиста (до 25) та способи його обробки вказували на майновий стан жінки. Також
кількість разків намиста залежала від наявності вишивки на сорочці: де її менше
– там багатше намисто, і навпаки. Існувало неписане вікове обмеження носіння
намиста. Серед жінок була поширеною приказка: "Як якій добре жити, то й
довше носить намисто".
Штани – чоловічий поясний одяг, який мав
різні форми та крій. У різних регіонах існували різні назви: гащі, шаровари,
калошні, ногавиці. Їх шили в основному з грубуватого саморобного полотна.
Жупан – різновид чоловічого та жіночого
святкового верхнього одягу. Його наявність була ознакою добробуту бо шився він
з дорогих тканин. В різних регіонах мав різновиди: черкеска, курта, чумарка.
Поширеним також був хутровий одяг,
еволюцію якого можна спостерігати ще з часів Київської Русі. Наявність такого
одягу теж вказувала на майновий стан людини. Найпоширенішим одягом з хутра був
кожух який навіть наділявся магічними властивостями. На більшості території він
міг бути прикрашений вишивкою, аплікаціями та нашивкою.
Головні убори
жінок ділилися на типи: рушникові, чепці, шапки та дівочі вінки.
Найпоширенішими були очіпок, намітка та хустка
Головні убори
чоловіків були досить різними, слід відмітити їх залежність від пір року,
майнового стану та роду занять чоловіка. Матеріали теж були
різноманітними – від соломи до хутра.
Однією з особливостей українського
костюму є його кольорове оформлення. Колір одягу перебував у гармонії з
навколишньою природою, тому і кольори були відповідні: білий світ, червоне
сонце, чорна ніч.
Білий, червоний та чорний – найбільш
поширені кольори на території України. Червоним кольором доповнювалися святкові
костюми. Навіть плахту без червоного кольору називали пісною, а про очіпок
казали так: "Молодиця йде в червоному очіпку – наче маківка цвіте".
Крім кольору, одяг урізноманітнювали вишивкою, вибійкою, тканням, нашивними
прикрасами.
Ось таким різноманітним, багатобарвним
був традиційний одяг українців, який слабкими відголосками, у вигляді
українських вишиванок, дійшов таки і до нашого часу.
Розроблені дидактичні матеріали, мають не лише вплив на емоції
дитини, її внутрішній світ, а й допоможуть реалізувати поставлені завдання -
виховання справжнього патріота своєї Батьківщини!
6 КЛАС
ЧАСТИНИ МОВИ.
ІМЕННИК. ПРИКМЕТНИК. ЧИСЛІВНИК.
ЗАЙМЕННИК. ДІЄСЛОВО.
НАРОДНІ РЕМЕСЛА
12. Прочитати
текст. Виписати іменники назви істот і неістот, загальні і власні назви.
Обробка шкіри
Вичинка шкіри
волів та коней, з якої шили взуття, була відома на Україні під назвою
чинбарство (на Західній Україні — гарбарство), вичинка шкіри овець для
одержання овчини називалася кушнірством. У чинбарстві розрізнялося ще
лимарство — вичинка шкіри-напівфабриката, так званої сириці, яка йшла на
виготовлення збруї та інших господарських виробів. Разом із шевським ремеслом —
пошиттям взуття, а також кожухарством та шапкарством вони складали групу
традиційних шкіряних промислів і ремесел українців.
13. Списати,
визначити рід іменників.
Ткацтво
На Україні льон, коноплі, а також вовну здавна
використовували як ткацьку сировину. Наприкінці XIX — на початку XX ст. домашнє
ткацтво українців, незважаючи на розвиток фабричної промисловості, являло собою
усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які склалися протягом
століть. На початку XX ст. стали застосовувати й нетрадиційні види сировини:
бавовняну та паперову пряжу, а в західних регіонах — металеву сріблясту нитку —
сухозлітку.
14. Списати,
визначити відмінки іменників.
Теслярство
Теслярство — один із найбільш масових деревообробних
промислів; зведення житлових та інших споруд, господарських будівель тощо.
Зрубані дерева обтесували здебільшого вручну різного виду сокирами й
розпилювали на колоди. Уздовж колод знизу долотами видовбували поздовжні пази,
а по кінцях — зарубки. За допомогою простого, але ефективного знаряддя — драчки
— колоди щільно з'єднували у зруб.
15. Прочитати
тест. Виписати іменники, вказати число.
Столярство
Столярство — вид
деревообробного промислу; виготовлення хатнього начиння — лав, ослонів, скринь,
столів, табуреток та стільців, мисників, ліжок, а також віконних рам та рамок
для вуликів, дерев'яних частин борін та плугів тощо.
9 клас
СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ
47. Прочитати, пояснити розділові знаки в
складнопідрядному реченні.
БЛАГОВІЩЕННЯ – важлива віха землеробського календаря
українців. До цьою свята (25 березня за ст. ст.) лелеки звичайно прилітали з
вирію та починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення
відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними
уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи.
Раніше ж "турбувати землю” вважалося великим гріхом.
Зі святом Благовіщення перегукується
свято Здвиження (Воздвиження Чесного Хреста, 14 вересня за ст. ст.), коли, за
повір'ями, всі гади ховалися під землю, а птахи відлітали у вирій.
48.
Прочитати, накреслити схеми складнопідрядних речень.
ВЕЛИКДЕНЬ (Паска) - найзначніше
християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу
неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від
іудейської Пасхи.
У народному побуті українців
Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання
обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування
предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо.
За тиждень до Великодня, у вербну
(лозову) неділю, з церкви приносили освячену вербу й шмагали нею всіх членів
сім'ї й худобу; пізніше цією гілкою перший раз виганяли корову в череду. Від
вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: варили яйця і
розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво,
включаючи обов'язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На
страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену
свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій
дім від злих сил. Давнє коріння має звичай запалювання великодніх багать, які
розкладали на пагорбах чи біля церкви у ніч із суботи на неділю.
Великоднє гуляння, на яке сходилося
все село, за традицією відбувалося на подвір'ї коло церкви – цвинтарі. На
Західній Україні та Поділлі ці гуляння називались гаївками, гагілками, ягілками
(від місцевих назв весняних пісень і хороводів). Протягом трьох днів свята усім
парафіянам дозволялося дзвонити у церковні дзвони. Вважалося, що вони
відлякують нечисту силу і сприяють тому, щоб гречка уродила.
Багатим був репертуар традиційних
великодніх ігор. Діти залюбки грали у цоканьє – биття яєць. той, кому вдавалося
розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубочі ігри (бити лупака, піп,
чорт, харлай, шила бити, кашу варити, довгої лози та ін.) являли собою змагання
у спритності, швидкості й силі. У дівочих іграх (шум, жельман, кострубонька,
мак, кривий танець, вербова дощечка та ін.) випробовувалися художні здібності
учасниць – вміння танцювати, співати, перевтілюватися у певний образ. Недарма
великодні ігрища вважалися справжніми ярмарками наречених.
49. Прочитати,
зробити синтаксичний розбір складнопідрядного речення.
КУПАЛА (Івана Купала) –
давньо-слов'янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося 24 червня за ст.
ст. у період підготовки до збору врожаю. Первісне Ку-палою, очевидно, називали
ляльку або опудало, яких купали – топили у воді, заривали у землю, спалювали.
Назва ж Івана Купала походить від народного наймення Іоанна Хрестителя,
вшануванням якого православна церква намагалася подолати дохристиянські
традиції.
Серед українців купала відзначала
переважно молодь у купальську (івашвську) ніч. Свято поєднувало елементи культу
Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів Напередодні парубки
розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити ці
купальські вогні доручали дідам, які повинні були до вечірньої зорі добути
примітивним способом новий вогонь. Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна
позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Виходячи з того, вдалим чи невдалим
виявився стрибок через вогонь, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє,
ранній чи пізній шлюб. Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як
символ Сонця та вода – ці стихії порівнювалися з братом і сестрою.
Центральне місце у святі займало
ритуальне деревце – марена (купайлиця, купайло, гільце). Рубали його хлопці, а
прикрашали дівчата – живими та штучними квітами, ягодами, стрічками тощо.
Навколо марени водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, майбутній
шлюб. Тут же відбувалося своєрідне ігрове суперництво між дівчатами і
парубками: останні намагалися будь-що відібрати у дівчат деревце і поламати
його. Щоб хлопці попекли руки, у деяких селах Поділля виготовляли спеціальній
дублікат ритуального дерева з будяків, терну чи кропиви. При цьому обидві
сторони обмінювалися ущипливими жартами і пісенними докорами.
Купальському дереву надавалося й
аграрно-магічного значення. У багатьох місцевостях його купали у воді, а потім
розламували так, щоб кожній дівчині дісталась гілочка. Шматочки марени несли на
городи (щоб краще в'язалися огірки), затикали під стріху (щоб багатство
велося), кидали у річку (щоб дощ пішов).
Купальську ніч вважали чарівною,
коли пробуджувалася нечиста сила. Звідси – широко розповсюджені дівочі
ворожіння на вінках, численні обряди і магічні прийоми, за допомогою яких
застерігались від відьом. Вірили, що трави, зібрані на Купалу, мають особливо
цілющі властивості. Багато повір'їв було пов'язано з квіткою папороті.
Комментариев нет:
Отправить комментарий